Захисники України

Один из украинских бойцов-"киборгов ", который мужественно защищал донецкий аэропорт, написал неимоверно пронзительный стих-обращение у мирному населению Украины. Поэзию на своей страничке в Фейсбуке опубликовал активист партизанского движения в зоне АТО Вадим Вовк.

Я прийду з війни і гляну в очі
Тому, хто каже, що жити не хоче.
Кому набридла робота, нудне телебачення,
Розповім трішки, що бачив я...
Кому надто зимно вночі, сильна спека днем,
Чекали задовго таксі, змокли під дощем,
Як ми боялись заснути, навіть на мить,
Від пострілів "градів", ще й гроза гримить.
Та ми звикли спати під шум мінометів,
Чергували, щоб інші "дрімнули"... не в наметі...
Ми спали, там, брате, у ямах холодних,
Де гріють лиш мрії і туга за домом.
Бувало, що пили воду з калюж,
Вечеря для десятка - один підсмажений вуж.
В нас не було простуд, а може й були.
Ніхто і ніколи про це не говорив.

Найстрашніше, до чого там звикаєш,
Це, що кожного дня когось втрачаєш.
І не знаєш... може завтра ТИ...
Але ми вже звикли... Змогли... Змогли...
Ми не герої, як ви говорите...
Тут люди дуріють, стають душевнохворими...
Це все від війни... від великого горя,
Але більшість - сильна. Сильніша крові і болю...
Ми тут, бо ВИ там маєте жити у спокої,
Ми тут, бо так само хочемо миру...


І навіть, коли я лежу в окопі,
Ніколи не думаю про могилу...
Я мрію про дім, про роботу, сім'ю,
Як же хочу скинути з себе броню...
Допоможи, полюби життя,
Там де мир, там - щастя.
Не шукай собі зла.

Привіт, сестричко, в мене все нормально,
От тільки "Гради" били цілу ніч.
Як будеш близько, поцілуй від мене маму.
І запали у церкві кілька свіч.

Ти не кажи їй все, що я говорю,
Скажи, що тихо й мирно на посту.
Тобі скажу - нам вистачає болю,
Всі наші мрії йдуть у пустоту.

Я знаю, ти хвилюєшся за мене,
Ночами молишся, я чую шепіт твій.
І як в дитинстві мені хочеться до мами,
Сказати кілька сокровенних слів.

Та це лиш мить, берем у руки зброю,
І знову йдемо у запеклий бій.
Усе мине, повернемось весною,
Коли край ми повернемо свій.

*** 
Мне стыдно перед этим мальчиком, 
Который держит автомат… 
И то не солнечные зайчики, 
А пули с Градами летят… 

 Мне страшно видеть слёзы мамины, 
Когда ей в трубку: «… как герой». 
Пожалуйста, соврите, дяденька, 
Что сын в больнице, что живой… 

Мне жутко, когда плачет дедушка, 
Ведь внук погиб, как патриот… 
В кармане на кусочек хлебушка, 
А он на армию несет… 

Мне больно улыбаться Галочке, 
Она отца с Донецка ждет… 
«Мне папа обещал подарочки!» 
А папа больше не придет… 

 … Хочу стихи, да , о победе, 
Живых салютами встречать. 
И не землёй укрыть, а пледом, 
И поклониться, и обнять… 

Моя страна не станет прежней, 
Ее свободу не убить. 
А кровь ребят была безгрешной , - 
До смерти нам не искупить…